Роздуми про відповідальність батьківства можуть бути досить поміркованими. У час занепаду моралі, загострення конфлікту цінностей батькам та спільнотам необхідно зрозуміти, наскільки важливу роль вони відіграють у духовному, моральному та релігійному розвиткові дитини.

Перші три роки життя дитини, за свідченнями психологів, є найважливішим періодом її розвитку. Набутий за ці три роки досвід має значний вплив на характер дитини, її особистість та ставлення до життя. Не менш значним, аніж фізичний, психологічний, емоційний та інтелектуальний розвиток, є також і духовне зростання немовляти. Батькам не можна недооцінювати здатність впливати на глибину зв’язку їхньої дитини з Богом та розвиток її/його віри. У перші роки формування дитини батьки є для неї обличчям Бога. Дитячий досвід ніжности, співчуття та любови безпосередньо пов’язаний із його стосунками з Богом у старшому віці. Важлива відповідальність лежить на батьках та всіх членах християнської спільноти, оскільки ми повинні усвідомлювати, що наша поведінка і наші вчинки є першим досвідом Бога в дитини.

Наша Церква чимало пропонує своїм наймолодшим членам, які формують довічні зв’язки з Богом через свої органи зору, нюху, слуху, дотику та смаку. Колір та краса ікон, запах мира та воскових свічок, звук дзвонів та співу, відчуття Божого благословення, солодкий смак Святих Тайн – це той досвід, який формує емоційні зв’язки, які згодом допоможуть вірити в часі сумніву та метушні. Ці глибокі зв’язки, сформовані в ранньому віці, мають неймовірну силу, навіть коли наштовхуються на безліч викликів нашого світського життя.

Ми, батьки та християнська спільнота, є тими, хто садить і доглядає зерна віри в дітей. Це завдання, глибоко сакраментальне за своєю суттю, потребує так само багато уваги і догляду за фізичними, психологічними й емоційними потребами. Домашнє оточення дитини має включати ікони, молитви, релігійні книжки та музику. Діти мають бути свідками християнської любови і добрих вчинків у сім’ї та між друзями. Вони повинні радіти на релігійних святкуваннях та іменинах.

Необхідністю духовного розвитку дитини є щотижневе відвідування недільних богослужінь. Ми повинні щоразу давати нашим малим дітям нагоду поглинути в себе все те, що пропонує їм церква. Ніколи не буває зарано принести немовля до церкви, щоб поцілувати ікону, засвітити свічку, «увібрати» всі знаки та звуки спільного богослуження. Ми повинні дозволити Духові Святому жити в наших дітях через участь у святому служінні. У своїй книзі «Наша церква та наші діти» Софія Куломжин пише: «Все, що ми згадали, кажучи про релігійний ріст у дитячому віці, залишається свята та містична дія святої ласки Бога, яка торкається її. Ніхто не може точно виміряти вплив святости, який наш Бог дає маленьким дітям. У вірі та побожному страху ми можемо лише впевнитися, що ці джерела благодати Святого Духа є відкриті в житті наших дітей».

Регулярні відвідини богослужінь дають дитині можливість вповні відчути чуттєву красу поклоніння та тепло життя у спільноті. До трьох років ці емоційні зв’язки формуються і наш малюк, досі зосереджений на собі, починає дивитися на зовнішній світ, розвиваючи інший напрямок «духовної несвідомости». Поволі дитина усвідомлює належність до групи та активно бере участь у її діяльності.

Соціяльні і вербальні знання, набуті між трьома та шістьма роками життя, полегшують участь у святкуваннях спільноти. Це включає здатність виконувати вказівки, дотримуватися правил та брати на себе мінімальну відповідальність за власну поведінку і участь у Богослуженні. Дошкільнятко починає розуміти рухи, жести та поведінку старших і починає їх імітувати. Він отримує велике задоволення від того, що знає, що потрібно робити, і робить це правильно. Це відчуття перебування в церкві як вдома дуже впливає на вкорінення дитини у спільноту віри.

Дитина дошкільного віку починає розрізняти добру та погану поведінку, відносячи «добре» до всього, що отримує схвалення і визнання, та «погане» до всього, що не отримує схвалення. В атмосфері люблячої родини виникає велике бажання робити добро. Завдяки цьому дитина має мотивацію відповідно поводитись і в церкві. Це не є легким завданням у віці, коли постійна фізична діяльність є нормою. Батьки почуваються розгубленими, намагаючись урівноважити потреби дитини з очікуваннями спільноти. Дитина наштовхується на напругу, спричинену її незалежністю та необхідністю пристосовуватися до поведінки, прийнятій у даній групі. Треба докласти особливих зусиль, щоб дитина, пристосовуючись, не відреагувала простою впертістю. Батьки повинні бути спокійні, оскільки вони не одні беруть участь у цій боротьбі, а члени спільноти мають розуміти їхню відповідальність підтримувати батьків своєю активною участю у вихованні нових паростків.

Усі дорослі і молодь, присутні на Богослуженні, повинні знати, що діти дошкільного віку вчаться через імітацію. Отже, нашою спільною відповідальністю є забезпечити добрий приклад для наших маленьких спостерігачів. Діти будуть повторювати наші дії та нашу поставу: як ми робимо знак хреста; як і де ми стоїмо; чи співаємо та слухаємо молитву; чи поводимо себе з пошаною у цьому святому місці; чи дотримуємося правил церковного етикету... Як спільнота, ми творимо атмосферу участи у молитві повним серцем. У цій атмосфері наші діти будуть вчитися любити Бога та спільноту, в якій він живе. Вони будуть почувати себе любленими та прийнятими в домі Бога як повноправні учасники святого зібрання, і кульмінацією цього буде об’єднання у Святому Причасті. Софія Куломжин пише: «Головним елементом у дитячому досвіді церкви є прихід до Причастя. Це є та точка, де містерія святого, що лежить у глибині християнської віри, проникає в життя дитини. Реальність та вартість святого дитина раціонально зрозуміти не може. З шанобливого ставлення батьків та парохіян дитина може зрозуміти, що Причастя є чимось особливим. Пояснення може бути і повнішим, ніж просто сказати, що Причастя є їжа, яку Бог дає нам. Можна сказати, що це їжа, яку дав Ісус своїм учням під час останньої вечері, і щоразу, коли ми йдемо до причастя, Ісус ніби сам дає свою їжу нам».

До п’ятого року життя дитина повинна акумулювати багатство релігійних вражень, зокрема й веселі святкування Різдва, Великодня та Йордану, а також бути присутньою на хрестинах, весіллі і, можливо, похороні. Ці враження, разом із любов’ю та емоційною безпекою перебування в лоні родини, формують майбутній релігійний розвиток дитини. Тому батьки мають обов’язково давати дітям якомога більше релігійного досвіду, який згодом дозволить свідомо релігійно зростати в подальшому житті.