Жива вервиця в світі 
Назад
 |
Автор: Миколай Добруцький
Хоругва – Христове знаменоДата публікації: 20-10-2009
|
Відомо, що кожна держава чи організація має свій герб, гімн і, звичайно, прапор. Ці атрибути створюються для того, щоб виокремити певну групу людей, кожен член якої гордиться атрибутами і шанує їх. Подібне зустрічаємо у Церкві, яка теж має свою, дуже багату, символіку. Розгляньмо детальніше оддин із таких атрибутів Церкви – хоругву.
Слово «хоругва» походить від монгольського слова зі значенням «знак, знамення» і вживалося спершу у військовій справі. Вже від початку існування військових угрупувань вживалося як символ військової сили. У війську хоругва – це свята річ, тому є відповідна особа, яка її носить і доглядає. У військових походах хоругва йде завжди попереду. Якщо на війні супротивник заволодів хоругвою – це означало поразку. Існували навіть жорстокі покарання за втрату чи пошкодження хоругви.
Форма хоругви, яка використовується в Церкві, бере свій початок від імператора Костянтина Великого (IV ст.). На початку свого панування імператор Костянтин проголосив свободу віросповідання. Фанатик поганства Максиміян Галерій на сході і жорстокий тиран Максентій на заході ненавиділи Костянтина і надумали позбавити його влади, а, за можливості, – вбити. Імператор Костянтин дізнався про наміри Максиміяна і Максентія і, незважаючи на свої слабкі військові сили, оголосив війну Максентію за насильства, які він чинив над християнами в Римі. Костянтин молив Бога дати йому знамення, яке б підбадьорювало його воїнів у боротьбі проти поганських військ. Господь почув його молитву. Погідного дня імператор і все його військо побачили на небі великий і як сонце ясний хрест, на якому були слова: «Цим переможеш». Ніхто не розумів, що означає це видіння. Але вночі Костянтинові з’явився Спаситель із хрестом у руці й наказав, щоб військо з таким самим знаменом ішло в бій і ним перемагало ворога. Костянтин наказав зробити таке знамено з вишитими золотом літерами «ХР» – двома першими літерами імени Христа. З цим знаменням імператор переміг своїх ворогів.
Однак хоругва увійшла у життя Церкви не відразу після такої величної перемоги. Деякі дослідники історії Церкви твердять, що початком уживання хоругв можна вважати зародження хресних походів, тобто торжественних походів до святих місць. Першу ж згадку про хоругву зустрічаємо на Заході у Григорія Турського, єпископа франків, у VI столітті. На Сході ж – у Костянтина Порфирородного, який описав хресний хід імператора Василія Македонського в 879 році, що повертався з походу зі Сирії. У цих описах зустрічаємо різноманітні спогади про вигляд хоругви. У війську тих часів були хоругви різного типу, що можемо спостерігати також у сьогоденні Церкви, де присутня хоругва і фана. Немає чітко зазначених дат, коли почали використовувати те чи инше знамення.
Більшість вірних уважає, що хоругва використовується у Східній Церкві, а фана – у Західній (католицькій), однак це не до кінця правдива інформація, бо, як свідчать історичні факти (мініятюра з англійського манускрипту 15 ст.), хоругва була і є присутня і на Заході у церковних братствах і організаціях. Зазвичай в РКЦ хоругву (чи фану) не вживають на літургійній молитві, а тільки під час різних хресних походів. На Сході ж хоругву використовують при літургійних служіннях (Божественна Літургія, молебні…) і в хресних ходах.
З плином часу кожна літургійна річ у Церкві набирала богословського значення. Не оминуло це і хоругву (фану). Так, вона стала переможним символом перемоги над світом. Тому під час Божественної Літургії, яка є відображенням перемоги Христа над світом, бачимо хоругви, де спочатку був зображений Ісус Христос або хрест Господній. Згодом почали представляти і святих, щоб заохотити вірних до наслідування їхнього життя, їхніх перемог над гріхом, кроків до Царства Божого. Кожного разу, коли ми бачимо хоругви, вони кудись є скеровані: на Службі Божій – в бік святилища, що є небом (раєм) на землі; на хресному ході або прощі – до святого місця, де особливо перебуває Ласка Божа… Так хоругви показують нам, до кого маємо прямувати, а також закликають до перемоги над гріхом.
Слово «хоругва» походить від монгольського слова зі значенням «знак, знамення» і вживалося спершу у військовій справі. Вже від початку існування військових угрупувань вживалося як символ військової сили. У війську хоругва – це свята річ, тому є відповідна особа, яка її носить і доглядає. У військових походах хоругва йде завжди попереду. Якщо на війні супротивник заволодів хоругвою – це означало поразку. Існували навіть жорстокі покарання за втрату чи пошкодження хоругви.Форма хоругви, яка використовується в Церкві, бере свій початок від імператора Костянтина Великого (IV ст.). На початку свого панування імператор Костянтин проголосив свободу віросповідання. Фанатик поганства Максиміян Галерій на сході і жорстокий тиран Максентій на заході ненавиділи Костянтина і надумали позбавити його влади, а, за можливості, – вбити. Імператор Костянтин дізнався про наміри Максиміяна і Максентія і, незважаючи на свої слабкі військові сили, оголосив війну Максентію за насильства, які він чинив над християнами в Римі. Костянтин молив Бога дати йому знамення, яке б підбадьорювало його воїнів у боротьбі проти поганських військ. Господь почув його молитву. Погідного дня імператор і все його військо побачили на небі великий і як сонце ясний хрест, на якому були слова: «Цим переможеш». Ніхто не розумів, що означає це видіння. Але вночі Костянтинові з’явився Спаситель із хрестом у руці й наказав, щоб військо з таким самим знаменом ішло в бій і ним перемагало ворога. Костянтин наказав зробити таке знамено з вишитими золотом літерами «ХР» – двома першими літерами імени Христа. З цим знаменням імператор переміг своїх ворогів.
Однак хоругва увійшла у життя Церкви не відразу після такої величної перемоги. Деякі дослідники історії Церкви твердять, що початком уживання хоругв можна вважати зародження хресних походів, тобто торжественних походів до святих місць. Першу ж згадку про хоругву зустрічаємо на Заході у Григорія Турського, єпископа франків, у VI столітті. На Сході ж – у Костянтина Порфирородного, який описав хресний хід імператора Василія Македонського в 879 році, що повертався з походу зі Сирії. У цих описах зустрічаємо різноманітні спогади про вигляд хоругви. У війську тих часів були хоругви різного типу, що можемо спостерігати також у сьогоденні Церкви, де присутня хоругва і фана. Немає чітко зазначених дат, коли почали використовувати те чи инше знамення.
Більшість вірних уважає, що хоругва використовується у Східній Церкві, а фана – у Західній (католицькій), однак це не до кінця правдива інформація, бо, як свідчать історичні факти (мініятюра з англійського манускрипту 15 ст.), хоругва була і є присутня і на Заході у церковних братствах і організаціях. Зазвичай в РКЦ хоругву (чи фану) не вживають на літургійній молитві, а тільки під час різних хресних походів. На Сході ж хоругву використовують при літургійних служіннях (Божественна Літургія, молебні…) і в хресних ходах.
З плином часу кожна літургійна річ у Церкві набирала богословського значення. Не оминуло це і хоругву (фану). Так, вона стала переможним символом перемоги над світом. Тому під час Божественної Літургії, яка є відображенням перемоги Христа над світом, бачимо хоругви, де спочатку був зображений Ісус Христос або хрест Господній. Згодом почали представляти і святих, щоб заохотити вірних до наслідування їхнього життя, їхніх перемог над гріхом, кроків до Царства Божого. Кожного разу, коли ми бачимо хоругви, вони кудись є скеровані: на Службі Божій – в бік святилища, що є небом (раєм) на землі; на хресному ході або прощі – до святого місця, де особливо перебуває Ласка Божа… Так хоругви показують нам, до кого маємо прямувати, а також закликають до перемоги над гріхом.
Щоразу, коли будемо споглядати на хоругву чи фану, розважмо над подією чи особою, яка зображена: можливо, саме вони допоможуть збагнути правдивий шлях до Бога, який чекає на нас кожної миті життя.
Додати власний коментар