Насамперед звернімо увагу, що в Біблії говориться не про три цифри шість, а наводиться конкретне число: шістсот шістдесят шість (а в деяких манускриптах – шістсот шістнадцять!). Тому незрозумілим є ажіотаж щодо будь-якого випадкового збігу цих цифр. А такий збіг, спекулюючи годинами, датою чи іншими цифровими позначеннями, можна віднаходити щоденно, наприклад, зранку: 6-та година – 6-та хвилина – 6-та секунда. Страх же перед такими збігами є забобонним і свідчить про марновірство, малодушність, а то й просто про релігійну неосвіченість.

Щодо числа 666, то саме собою це просто число, якому передує 665 і за яким іде число 667. І не більше. Воно не гірше і не краще за будь-яке інше число. Число 666 не є сатаною, так як і число 3 – не Свята Трійця. Ми не поклоняємося числу 3 і не повинні боятися числа 666. Ми не піфагорійці, а православні християни, які не надають магічного значення цифрам чи числам, не обожнюють, не вважають, що вони впливають на наше життя чи сприяють його налагодженню. Тому число 666, як і будь-яке інше, нешкідливе для нас. Навіть коли воно знаменуватиме свідомий вибір антихриста як бога, тобто слугуватиме знаком прихильників антихриста, то стане для них згубним не саме число, а власне їх вибір служіння дияволу.

Дослідники сходяться на думці, що ціллю Йоана Богослова не було навіяти нам містичний жах перед числом 666, а коли з’явиться антихрист, ним вказати на відступника, сума букв імені якого буде вираховуватись цим числом. Отже, можемо говорити, що число (знак) звіра вказує на ім’я антихриста. Один із небагатьох тлумачів книги Об’явлення Андрій Кесарійський (IV ст.), ніби бачачи наші часи, говорить, що старанне дослідження числа печаті та всього іншого, написаного про антихриста, стане спокусою для багатьох пильних та розважливих християн. І застерігає: «Коли була б необхідність знати його ім’я, то, як кажуть деякі учителі, тайновидець відкрив би його, але благодать Божа не бажала, щоб це згубне ім’я було написане в Божественній книзі. Коли дослідити слова, то, на думку давнього християнського письменника Іполита Римського та інших, «можна знайти багато імен, що відповідають цьому числу. [...] Цими іменами будуть називати ті [...], для кого славою служить ганебне».

Яким же чином мало б визначатись це ім’я? Як у івриті, так і в грецькій та церковнослов’янській мовах кожна буква алфавіту має числове значення. Перші дев’ять букв відповідають цифрам від 1 до 9, наступні дев’ять – десяткам, останніх декілька букв – сотням. Число слова або імені – це, власне, сума числових значень його букв. Користуючись таким способом, перші християни вирахували, що ім’я римського імператора Нерона, гонителя християн, у деяких своїх формах, має числове значення як 666, так і 616. Це призвело до того, що після смерті Нерона очікувався його другий прихід як антихриста.

Пізніше, вираховуючи таким же способом, «кандидатами на антихриста» ставали Наполеон, Гітлер, Мартін Лютер та інші історичні особи. Крім того, коли використовувати інші мови і маніпулювати числовими відповідностями, тоді з цими цифрами можна робити будь-що. Тому й потрібна мудрість, щоб залишатись на сторожі і не впасти в оману.

Іншим завданням цього «знака» є вказати на сутність звіра (антихриста) та всього, що його оточує. Як Імена Божі свідчать про Його природу та її властивості, так і це ім’я вказує на якості ворога людських душ. Ім’я Месія грецькою відповідає сумі 888. Сім вважається числом досконалості. Тричі повторене, воно символізує Абсолют. Відповідно, 888 означає що Ісус абсолютно переважає досконалість, а число 666 – що звір у всіх аспектах нижчий за досконалість, і тому є цілковитим втіленням недосконалості та зла.

Звертають увагу також на те, що в грецькому написанні числа 666 – середня буква кси схожа на змія, в той час як перша і остання букви становлять першу й останню букви в грецькому написанні імені Христос; відповідно, антихрист – той, хто буде прикидатися Христом.

Шістка – число, котре передує числу сім. Сім – знак досконалості та повноти. Шість – це те, що гранично близьке, те, що ніби торкнулось тієї повноти. 666 – це гранична спрямованість до повноти, але все-таки в кожній деталі, в кожній своїй дрібниці так і не доходить до неї. Найстрашніша неправда – неправда правдоподібна. Антихрист справді буде прикидатися Христом. Шістка, яка притирається до сімки і є найбільша облудність, тобто вершина обману. Про це добре говорить Іполит Римський: «Христос за царське достоїнство названий був левом; схоже, і антихриста Писання показує, як лева, за його якості тирана. Та й взагалі у всьому облесник намагається уподібнитись Сину Божому. Христос – лев; лев і антихрист. Христос – цар; цар, хоч і земний, і антихрист. Явився Христос як Агнець; схоже, і той буде показуватись, як агнець, хоча всередині буде вовком. Обрізаний прийшов Спаситель у світ; подібно явиться й цей. Послав Господь апостолів до всіх народів; подібно пошле і він своїх лжеапостолів. Зібрав Спаситель Своїх розсіяних овець; збере подібним чином і він розсіяний народ юдейський. Дав печать Господь віруючим у Нього; подібно дасть і він. В образі людини явився Господь; в образі людини прийде і він. Воскресив Господь плоть Свою як храм; відновить і він кам’яний храм в Єрусалимі».

Говорячи про знак звіра, Іван Богослов насамперед застерігає нас, християн, від прийняття цього знака. Не чисел чи цифр навчає остерігатися, а помислів та справ нечистих уникати і не сповідувати вчення, проповідуваного звіром. Також не сприймати сповідання віри чи мінливий образ думок і життя того суспільства, яке можна називати звіром. Закликає стояти на сторожі своїх думок, слів та справ і сповнюватись чеснотами. Бо кожного, хто не сповідує Ісуса Христа Сином Божим і відкидає Його вчення або чинить діла, супротивні Божій праведності, можна назвати антихристом. І тоді ці шістки стають символом такої особи, знаменують тугу душі, позбавленої Христа.

А ми замість того, щоб жити по-християнськи, займаємося хибним тлумаченням Об’явлення, шуканням у всьому антихриста, лякаємо себе несприятливими днями і знаками, тому що мріяти завжди легше, аніж мислити, працювати над собою і звершувати справу свого спасіння.

Інша думка:

Вадим СУМІН. Газета "Непознанное":

ЧИСЛО ЗВІРА

Чи має воно відношення до Сатани?

Тут мудрість. Той, хто має мудрість,
хай обрахує число звіра, бо число це людське;
число його - шістьсот шістьдесят шість.
Одкровення Івана Богослова, 13:18

Минуло вже біля 2000 років з часу написання св. Іваном Апокаліпсиса, але приховані у ньому пророцтва і особливо містичний зміст "числа Звіра" досі бентежать серця віруючих і привертають увагу істориків та біблеїстів.

Але що мав під цим на увазі сам автор Одкровення, закликаючи "тих, що мають мудрість", проникнути у таємницю апокаліптичного числа? Спробуємо, застосувавши методи історико-релігієзначного аналізу, дати відповідь на це запитання і, відновивши хід думок Івана Богослова, зрозуміти, кого саме він називав Звірем.

ТЛУМАЧЕННЯ СИМВОЛІКИ

"Апокаліпсис св. Івана", як будь-яка інша пророча книжка, що дає опис тих чи інших подій майбутнього у вигляді символів, іносказань та алегорій, надає безмежну свободу для тлумачень і пояснень. За 19 століть, що пройшли від часів написання Апокаліпсису, було запропоновано десятки, якщо не сотні варіантів інтерпретації його пророцтв – від досить обґрунтованих до цілком фантастичних. Так, втіленням Звіра було оголошено немало видатних історичних особистостей, наприклад, видатний ранньохристиянський богослов Арій, засновник ісламу Мухамад, король франків Карл Великий, Петро І, Катерина ІІ, Наполеон, Ленін, Сталін...

Важко недооцінити значення Апокаліпсису для всієї християнської культури. Мільйони віруючих протягом століть жили очікуваннями кінця світу і Страшного Суду. Тому досить природнім та виправданим видається прагнення низки богословів провести паралелі між пророцькими видіннями Івана та тими чи іншими історичними подіями.

Але, нажаль, значна частина тлумачення символіки "Одкровення" є надто вільною, а подекуди і просто притягнута, при повному ігноруванні умов, в яких сама книга була написана.

Очевидно, що для розуміння того змісту, яким вкладав у символіку Апокаліпсиса сам Іван Богослов, слід брати до уваги тодішні політичні, культурні та релігійні реалії, тобто, як кажуть вчені, інтерпретувати твір у його історико-культурному контексті. І тоді, можливо, ті таємниці, над розгадкою яких ломали голову сотні богословів, виявляться зовсім не таємницями, а лише прозорим натяком, сенс якого сучасники Івана Богослова легко розуміли.

СМУТА ЧАСІВ ЮДЕЇ ТА РИМУ

На момент написання Апокаліпсису (середина І ст. н.е.) Юдея вже біля 100 років була римською провінцією. Хоча до певного часу римляни не втручались у внітрішні питання юдейської політики та релігії, піклуючись лише про вчасне одержання податей.

Ситуація різко змінилась у 54 р. після приходу до влади цезаря Нерона, який розпочав гоніння та репресії проти юдеїв та християн. У 64 р. Нерон видав наказ про ліквідацію місцевого самоврядування у Юдеї і непомірне збільшення податей. У результаті повстання, яке вибухнуло як реакція на це і охопило всю провінцію, римський гарнізон зазнав ніщивної поразки, і для придушення заколотників було відряджено великий контингент військ, очолюваний досвідченим полководцем Веспасіаном. Повстання було жорстко придушено, і у 68 р. Веспасіан став у облозі до Єрусалиму.

У той самий час у Римі Нерон був скинутий у результаті придворної інтриги і наклав на себе руки. Після його смерті між представниками римської військової еліти спалахнула боротьба за трон. За короткий термін з 68 до 70 року пурпур римського цезаря носили Ґальба, Оттон, Вітелій. На додачу, в одному з міст Малої Азії об'явився «повсталий з мертвих» Нерон. Це був його двійник, який зібрав військо з лояльних до Нерона легіонів і рушив на штурм Рима. Армія самозванця була розгромлена Вітелієм, сам "Нерон" – страчений.

Таким був розклад сил на політичній арені під час написання Іваном Богословом своєї пророцької праці. Як ми побачимо далі, кожна з цих подій знайде своє відображення в образах та символах Апокаліпсису.

В ОЧІКУВАННІ СТРАШНОГО СУДУ

Релігійна ситуація у тодішній Юдеї була не набагато краща, ніж політична. Ортодоксальний юдаїзм, що став на той момент закостінілою, надто догматизованою релігією з розгалуженою системою приписів та заборон, зіштовхнувся з надзвичайно активним супротивником у особі багаточислених сект, культів, спільнот послідовників того чи іншого харизматичного духовного лідера. Декотрі з цих сект пропонували своє, відмінне від канону прочитання писань, інші привносили до юдаїзму елементи та доктрини інших релігій, але майже всі з них протиставляли себе офіційному культу, ніщивно критикуючи духовенство.

Серед прихильників цих течій були широко розповсюджені очікування кінця світу та Страшного суду, а також крайні форми релігійної екзальтації. Внаслідок цього улюбленим літературним жанром релігійних містиків та духовидців стали апокаліпсиси – пророчі твори, що зображували день Божого гніву, страшні кари для грішників та спасіння небагаточислених праведників. Таким чином, "Одкровення Івана Богослова" не є унікальною книгою – до наших днів дійшли десятки апокаліпсисів, не включених до релігійного канону з різних міркувань, наприклад, Апокаліпсис Петра, Апокаліпсис Христа, Апокаліпсис Марії та ін.

У перші десятки років свого існування християнство практично не відрізнялось від числених єретичних сект, що протиставляли себе ортодоксії. Але буквально від самого початку у ньому намітились 2 доктринальних напрямки: деякі апостоли та їхні послідовники вважали християнство не більш ніж реморматорською, оновленою течією юдаїзму. Інші навпаки, проголошували його самостійною релігією та йшли на остаточний розрив із законом Мойсея. З богословської точки зору ці розбіжності мали принциповий характер: послідовники першої течії, так звані юдео-християни, які визнавали Христа Месією, продовжували мислити у рамках юдаїзму – релігії етнічної, всі заповіді якої стосуються тільки юдеїв. З цього випливав логічний висновок, що Христос прийшов у світ не для порятунку всього людства, а лише "до овець дому Ізраїля". Відповідно, віруючі інших конфесій, навіть праведні та благочестиві, будуть засуджені під час Страшного суду на рівні з грішниками. Послідовники другої течії, ідеологом якої був апостол Павло, стверджували прямо протилежне: вчення Христа направлено до всього людства, бо "у Христі немає ані юдея, ані язичника".

Автор Апокаліпсису був ревним прихильником юдо-християнства.

ХТО НАПИСАВ АПОКАЛІПСИС?

Інша, не менш важлива деталь пов'язана з ідентифікацією автора Апокаліпсису. Низка свідчень ранньохристиянських отців, а також лінгвістичний та текстологічний аналіз Писання дозволили сучасним вченим зробити остаточний висновок: євангеліст Іван та автор Апокаліпсису, який мав таке ж ім'я, – різні люди. Автор четвертого Євангелія та послань від Івана був християнським священнослужителем, автор "Одкровення – юдеєм-десидентом, який визнавав Христа Месією, але продовжував дотримуватись законів Мойсея.

Тепер ми можемо розібратись і з числом Звіра.

ЧИСЛО ТА ЛІТЕРА

Переважна більшість істориків та багато представників церкви (напр., о. Олександр Мєнь) сходяться у припущенні, що в образі Звіра закодований ніхто інший як Нерон, а число 666 – доволі прозорий натяк на його ім'я. Справа у тому, що в юдеїв, греків та римлян не існувало спеціальних знаків на позначення чисел, для цього використовувались літери з алфавіту. Таким чином, кожна літера мала фіксований числовий еквівалент. Саме на основі цього принципу взаємозамінності літер та чисел народилась віра у містичний зв'язок між іменем або назвою та певним числом.

Крім того, юдеї віддавна мали спеціальну методологію для осягнення прихованого, езотеричного значення Святого Письма. Один з таких способів проникнення у таємниці Біблії, який мав назву "гематрія", полягав у наступному: підсумовуючи числові еквіваленти всіх літер певного слова або словосполучення, тлумач-езотерик щукав інше слово, літери якого в сумі давали таке ж число, після чого внутрішній, містичний зміст двох слів або речень з однаковим числовим значенням вважався ідентичним.

Іван, закликаючи обрахувати число Звіра, фактично пропонував зробити цю нескладну арифметичну операцію. Сумою чисел, що відповідають літерам словосполучення "цезар Нерон", написаного грецькою, буде саме 666. Додатковим аргументом на користь цього припущення є свідчення Іренея Ліонського, святого отця, який жив у ІІ ст. За його твердженням, у текстах Апокаліпсису, написаних арамейською (розмовний варіант давньоєврейської), фігурує інше число, 616, також ідентичне словосполученню "цезар Нерон", написаному, відповідно, арамейською.

ЗВІР, ЯКИЙ БУВ І ЯКОГО НЕМАЄ

Але очевидно, що Іван, закодувавши ім'я венценосного гонителя юдеїв та християн числом 666, мав би дати читачу певну підказку, яка б дозволяла однозначно інтерпретувати пророцьке видіння. І справді, такою підказкою є декотрі символі та образи Апокаліпсису. У 17-му розділі Іван зображує блудницю, що сидить на звірі, і ангел, який супроводжує пророка, дає йому роз'яснення значення цього видіння:

Сім голів – це сім пагорбів, на яких сидить жінка, і водночас – це сім царів, п'ятеро з яких вже впали, один (шостий) вже є, а наступний (сьомий) ще не прийшов, – коли ж прийде, то недовго йому бути. І звір, який був і якого немає, є восьмий з числа семи, і піде у погибель... Води, які ти бачив, де сидить блудниця, суть люди й народи, племена та мови... А жінка, яку ти бачив, – то місто велике, що володарює над царями земними".

У цьому алегоричному поясненні неважко угледіти Рим. Збудований на семи пагорбах, він на той час мав практично абсолютну гегемонію у Середземномор'ї. В образі царів Іван зображує цезарів, яки правили Римом: Октавіана, Августа, Тиберія, Калігулу, Клавдія, Нерона, Гальбу, Вітелія. Фраза "п'ятеро з яких вже впали, один (шостий) вже є, а наступний (сьомий) ще не прийшов" дозволяє однозначно датувати Апокаліпсис періодом правління Гальби (68-69 рр.). Обстановка політичної нестабільності в Римі, відсутність у претендентів на престол достатніх ресурсів та впливу, щоб утримати бразди правління, дозволили автору Апокаліпсису написати "а наступний (сьомий) ще не прийшов, – коли ж прийде, то недовго йому бути". І, нарешті, "восьмий з числа семи" – це той самий псевдо-Нерон, самозванець, що оголосив про своє спасіння.

Нерон – Антихрист?

Чому ж саме Нерона автор "Одкровення" назвав Антихристом? Адже юдеї протягом багатьох століть страждали від гонінь, але ніхто з царів, що стояли за репресіями по відношенню до нащадків Ізраїля, не удостоювались подібних епітетів. Пояснюється це доволі просто. Продовжуючи традицію римських імператорів, Нерон оголосив себе богом, інтродукувавши культ самого себе по всій імперії. Але якщо у язичників поклоніння цезарю не викликало обурення, то для юдеїв це було верхом блюзнірства та богохульства. Останнєю краплею для них став наказ Нерона звести свою статую у святій-святих Єрусалимського храму, що за канонами юдаїзму було крайньою формою святотатства. Культ імператора, з точки зору Івана, був диявольсьвою пародією на істинну релігію, і ціла низка символів та алегорій Апокаліпсиса підкреслює це.

Таким чином, неупереджениі факти та історичні дослідження не дають ані найменшого приводу вважати число 666 інфернальним, диявольським.

Безумовно, в очах святого Івана та його єдиновірців Нерон, апокаліптичний Звір, був чудовиськом, справжнім втіленням зла, але не слід забувати, що подібна точка зору є виправданою лише у конкретній історичній ситуації і може бути застосованою лише до певних історичних подій. Фактично, "Одкровення св. Івана" – це антинероновський памфлет, пропаганда проти найнебезпечнішого ідеологічного супротивника. Дослідники життя Нерона все частіше схиляються до думки, що масштаби злодіянь цього цезаря, в тому числі й відоме підпалення Риму, є значно перебільшеними на догоду політичній кон'юнктурі наступних століть.

Події, символічно описані у Апокаліпсисі, охоплюють незначний проміжок часу, період гонінь проти християн та юдеїв. Можливо, віруючі будуть сильно розчаровані тим фактом, що практично всі "апокаліптичні пророцтва" Івана Богослова виповнились ще 19 століть тому, за виключенням хіба що приходу тисячолітнього Царства Христового на землі. Так що кінець світу, очевидно, у черговий раз відкладається...