Соціальна активність священиків з однієї сторони, та їх безпосередня місія як духовних провідників є темою доволі актуальною. Чи можливе їх гармонійне поєднання, а чи повинна існувати чітка розмежованість та поділ між ними? Священик-будівельник, священик-бізнесмен, священик-лікар, священик-пастир?

Яким чином поєднати ці характеристики в особі священика, щоб бути відповідним Христовому заклику до своїх учнів йти та проповідувати Добру Новину? Ця тема вже не раз торкалася загального публічного розгляду та дискусії в засобах масової інформації, зокрема у Західній Європі.

12 березня, в п'ятницю, цій темі було надано особливого розгляду на Конгресі під назвою „Вірність Христа, Вірність Священика", що проводився в Папському Латеранському Університеті, що в Римі. Представником нашої Церкви на цьому Конгресі був о. Олександр Сапунко, Пасторальний координатор для українців греко-католиків в Італії.

Серед доповідачів, цікавим та акцентуючим був виступ католицького єпископа з Утрехту (Нідерланди), монсеньйора Віллема Елена Ейка. У своєму виступі під назвою „Між покликанням духовним і роллю соціальною", він зосередив увагу на реалізації покликання священика у сучасному світі. Однією із небезпек, на думку єпископа Ейка, є „недостатність духовної переваги" в житті священика над соціальною працею, яка може перевищувати його духовне життя.

Головна думка, яку підкреслив єпископ з Нідерландів, зводиться до вираження покликання священика у „його внутрішній ідентичності, тобто сакраментальній, як особи що репрезентує Христа". Таке відображення часто може бути викривленим у формі „бути захопленим зовнішньою ідентичністю, тобто лідерськими діями у громадському суспільстві чи навіть церковними організаціями". Посилаючись на постанови Другого Ватиканського Собору, єпископ Ейк наголосив, що головною характеристикою покликання священика є „бути другим Христом". Це повинно бути першочерговою ознакою життєдіяльності кожного священика. А вже у контексті цього стає можливим його праця соціальна, як похідна. Перед священиком завжди залишається сталий виклик, а саме вміння знайти порозуміння та узгодження між роллю соціальною та життям духовним.

Відповіддю на це питання повинно завжди залишатися перед кожним священиком звернення: „Піклуватися як найкраще про міцний зв'язок із Христом Священиком, Вчителем і Пастирем".

Тож, чи духовність священика повинна домінувати над його соціальною роллю у суспільстві? Його діяльність соціальна повинна бути підпорядкованою та поєднаною, повинна базуватися та розвиватися на фундаменті духовного життя священнослужителя, як репрезентанта Христа на землі.

http://www.christusimperat.org/uk/node/25674